Як не зіграти в ящик або Навіщо писати до шухляди?

Пам’ятайте Сергія Юрського? Це його незабутнє: Щоб не зіграти в ящик, я став писати до шухляди. Красиво переплетені фразеологізми, бездоганно протиставлені один одному.

Буквально: щоб не померти, я став писати. Нереально надихаюче!

Щоб не звихнутися від проблем, самотності і нереалізованості…
Щоб відволіктися від горя, переключитися, видертися з депресії…
Аби знову відчути себе живими – ми просто починаємо писати…

Спочатку – до шухляди. Не заморочуючись складно-надривними роздумами про те, чи опублікується це коли-небудь в доступному для огляду майбутньому?

І саме тому, що письменник пише без будь-якої надії на публікацію свого твору, він… максимально відвертий.

Він вивертає душу навиворіт, оголює нерви, провалюючись в позамежну чесність, в свою сакральну сповідь.

Для мене письменство – як поговорити з Богом. Як молитва. Як очищення. Як множення всіх проблем на нуль.

Писати до шухляди… Багато хто лає це явище. А я бачу в ньому якийсь інкубаційний період, коли письменник вчиться бути собою.

Писати в чорну діру соцмереж – для мене це теж «писать в стол». Не бійтеся писати не для друку, а для себе. Це – потреба душі кожного письменника.

Але писати до шухляди – НЕ довічна каторга для письменника. Одного разу треба просто наважитися відкрити ту шухляду і відпустити свої твори на волю. Письменники продовжують залишатися живими в своїх творах. Тому не ховайте свої твори у шухлядах столів. Для кожного вашого твору приготовлено інше житло: альманах, збірник, книга, публікація на сайті, екранізація, декламації на поетичних вечорах.

✍ Ви вважаєте свої тексти не гідними цього? В цьому нехай розбираються критики і нащадки. А ви – просто пишіть. Просто щоб жити. Ось такі письменницькі думки сьогодні накотили.

Сподобалась публікація? Поділіться нею!