Всім нам потрібен хтось. Чому інколи не пишеться

Останнім часом життя все частіше і частіше зводить мене з людьми, які давно або недавно почали писати свої книги, сценарії, романи, поеми, серії навчальних статей або монографій… і зупинилися на півслові… Бо не пишеться…

Але ж чому?

І ідеї оригінальні є, і матеріалу зібрано достатньо, і бажання закінчити розпочате з роками не пропало… Але не пишеться, хоч душу розстрілюй… Ніби якийсь паскудний прогірклий ступор встає дибки між ними і текстом…

Час від часу вони дістають свої рукописи, перегортають пару запорошених сторінок і знову наглухо зачиняють ящик столу… Я розумію авторів. Сама така. Слухаю їх письменницькі поневіряння-сповіді і в кожному з них бачу себе…

Ти закриваєш рукопис, але всім своїм нутром сподіваєшся… Що одного разу знайдеться ХТОСЬ, хто не дасть тобі закрити його, хто подолає твій опір і буде тримати за руку до тих пір, поки твердині твоїх комплексів не ослабнуть.

Всім нам потрібен хтось. Хто вислухає, підкаже, пояснить, допоможе… І пендель забезпечить. І навіть красиво його упакує, аби не поранити таку чутливу письменницьку душу. І дистанцію разом з тобою пробіжить, щоб доштовхати тебе до результату.

У всіх у нас стільки всього недописаного, недоговореного, недоробленого… Бажаю вам знайти того, завдяки кому все зрушиться, оживе, закрутиться… І ви такі – що перемогли самих себе – зриваючи грудьми стрічку на фініші і розмахуючи виданою книгою, черкнете на титульці свій щасливо-недбалий автограф…

Бо є ціна!

🏃♀️ Уявіть: ви берете участь в марафоні. І підкрадається до вас той період, коли, здається, що все – бігти більше НЕ! МО! ЖУ! Ви настільки вичавлені, що більше не в змозі зробити жодного кроку. Але… ви продовжуєте бігти, волочитися до фінішу, машинально переставляючи ноги. А через 20 хвилин розумієте, що ви вже… 20 хвилин як не можете.

🏃♀️ Спроектуйте це на письменство. Добігати до фінішу – гарна навичка для письменника! Інакше розпочаті твори так ніколи і не допишуться. У багатьох професіях нормально попросити когось відпрацювати за вас зміну. Але в письменстві це не котить! Якщо ви не допишете власну книгу, її вже 1) ніхто 2) ніколи 3) не допише.

🏃♀️ Тому переставляйте свої ноги руками, повзіть до фінішу на четвереньках або на пузіку, але перекотіть себе через фінішну лінію! Це – просто ціна, щоб книга з’явилася на світ. Якось занесло мене в ці думки сьогодні…

Сподобалась публікація? Поділіться нею!