Возле самолёта

Повезла дітей на дитячу виставу в театр (м. Кам’янське). Відповідно до карантинних норм діти насолоджувалися виставою, а батьків… до театру не пустили. То ж вони у листопадовий холод тинялися весь час попід театром. Що поробиш… Я теж там кола намотувала. Час од часу зупинялась, розглядаючи ту красу неймовірну. Але довше за всі зупинки затримувалась біля літака-пам’ятника. Там і народилися ці рядки «Возле самолёта». Йому майже стільки, скільки й мені. Більше 40 років він намагається відірватися від постаменту. Щось він мені таким самотнім здався. Але ж ще політаємо!

Возле самолёта

Припорошены старостью туи.
Сквозь ноябрь прорываются струи
Философски настроенной осени.
В лужах тают небесные простыни.
Самолёт устремляется к тучам,
Только он… к постаменту прикручен.
На крылах его мостятся голуби.
Ударяются пулями жёлуди.
Осыпаются воспоминания
Листьев скрученных. И состояние
Как у памятника-самолёта,
Что мечтает взлететь с пьедестала.
Осень, милая, ты не устала?
Почитай мне сегодня из Гёте…
© Ирина Иваськив 14.11.2021