У Дніпрі презентували збірник «Українська мати і війна»

Здавалося б, поняття «мати» і «війна» несумісні. Але реальність в Україні свідчить про інше. 03.03.2026 на малій сцені Дніпровського національного українського академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка презентували художньо-публіцистичний збірник «Українська мати і війна». Видання висвітлює історії матусь, які проживають війну, їх внутрішню силу, самовідданість і гіпервідповідальність, невичерпну духовність, виснажливу тривогу за дітей.

Що це за проєкт

Матусі – найближчі й найрідніші люди у світі. Їх любов ніколи не минає, бо безсмертна. Їх віра в нас сильніша за обставини й закони природи. Вони розуміють навіть те, що ми не сказали. Вони хвилюються за нас, навіть коли сплять. Ми відчуваємо їх обійми на відстані. Допоки в нас є мами, ми не перестаємо бути дітьми. Серцебиття нації, джерело її відродження, утроба, що викохує її одвічні цінності, храм, через груди якого харчується її життя.

Художньо-публіцистичний збірник «Українська мати і війна» продовжує серію книг про українське жіноцтво: на початку 2025 року побачив світ письменницький проєкт «Берегині України», присвячений українським захисницям, волонтеркам і медикиням. Друга книга «Українська мати і війна» (як і попереднє видання) містить різноманітні літературні й журналістські жанри: документальні й художні нариси, огляди й репортажі, оповідання, новели, вірші. Над створенням збірки працювало 22 автора: письменники, поети, журналісти з різних куточків України і закордоння. Упорядкував збірку голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Фідель Сухоніс. Книга увійшла до Серії «Бібліотека Всеукраїнського щомісячника «Бористен».

Фотографії: Валерій Кравченко

Українська мати і війна

Документальний розділ

• Олеся Омельченко (с. Військове, Січеславщина): документальний нарис «Відважний Янгол або Берегиня зі зброєю в руках» (стор. 11-18)
• Олеся Омельченко (с. Військове, Січеславщина): документальний нарис «У вирі чорного вогню або Любове моя непогасна» (стор. 19-29)
• Тетяна Тищенко (м. Верхньодніпровськ, Січеславщина): документальний нарис «Материнська пам’ять довічна» (стор. 30-34)
• Ірина Мироненко (с. Нова Водолага, Харківщина): документальний нарис «Зоя Журавка: «Війна забрала в мене спокій, але я стала сміливішою» (стор. 35-42)
• Олена Шапран (Донеччина): документальний нарис «Картопля фрі» (стор. 43-45)
• Ірина Іваськів (м. Кам’янське, Січеславщина): аналітична стаття-огляд «Біль і надія Кам’янського» (стор. 46-56)

Художній розділ

• Таміла Тарасенко (м. Львів): оповідання «Виросту – буду як мама і як тато теж» (стор. 58-65)
• Віктор Васильчук (м. Коростень): оповідання «Сповідь Василини» (стор. 66-71)
• Інеса Доленик (м. Кривий Ріг): добірка віршів (стор. 72-75)
• Наталія Деркач (м. Дніпро): оповідання «Мамусік-Людусік» (стор. 76-84)
• Валентина Пустова (с. Чаплине, Січеславщина): новела «Любов Федорівна» (стор. 85-86)
• Інна Калина (Хмельниччина): художній нарис «Маю тримати небо» (стор. 87-92)
• Євген Безус (м. Верхньодніпровськ, Січеславщина): оповідання «Наша матуся» (стор. 93-101)
• Алла Бойко (м. Дніпро): художній нарис «Смішні історії від Ніни-поштарки» (стор. 102-106)
• Ольга Полевіна (м. Кропивницький): оповідання «Троянський кінь» (стор. 107-110)
• Ніна Даниленко (м. Кропивницький): оповідання «Кадр із індійського фільму» (стор. 111-121)
• Олена Трибуцька (м. Кропивницький): оповідання «Шляхи любові» (стор. 122-129)
• Олександр Антоненко (м. Кропивницький): оповідання «Велосипед без лівої педалі» (стор. 130-139)
• Олександр Архангельський (м. Кропивницький): оповідання «А далі – будь, що буде» (стор. 140-143)
• Тетяна Микитась (м. Кропивницький): художній нарис «Місто білої акації» (стор. 144-148)
• Фідель Сухоніс (м. Дніпро): оповідання «Чий би бичок не скакав, а телятко наше» (стор. 149-154)
• Олена Швець-Васіна (м. Дніпро): новела «Вічна ріка» (стор. 155-156)

За цим посиланням можна ознайомитись з електронною версією видання, перечитати кожний твір у повному обсязі.

Всесвітній день письменника

Подія день у день збіглась у часі зі Всесвітнім днем письменника. Для міжнародної спільноти це свято свободи слова та боротьби проти цензури. Проте в Україні, де 12 років триває кривава війна, цей день набув зовсім іншого сенсу. Українські письменники стали активними учасниками спротиву, а їх слово – повноцінною зброєю, бронею від ворожої пропаганди, оберегом української ідентичності, мобілізаційним ресурсом. Стільки письменників і поетів залишили ноутбуки і взяли до рук автомати. Книги сьогодні пишуться не тільки в тилу, а й на фронті. В окопах, у госпіталях, в укриттях, навіть в окупації. Стільки загинуло вже митців. Але свято нагадує: поки звучить українське слово, житиме й українська нація. Наші захисники звільняють українські землі фізично, а наші письменники звільняють їх ментально – ці землі стають нашими назавжди: у словах, думках, серцях, генах. Тому плекаємо надію, що такі письменницькі проєкти продовжуватимуться.

Більше про імпрезу

Голова ДОО НСПУ Фідель Сухоніс висловив щирі слова подяки меценатам і господарям локації – генеральному директору театру О. І. Петровській, режисеру імпрези Максиму Добролюбову, провідним музикантам і акторам театру, які озвучили кілька творів зі збірника. Формат театрального озвучання, талант акторів передавати не лише «літери», а й глибинний простір між друкованими знаками, зворушлива жива музика, супроводжувальний відеоряд на екрані, приглушене світло з поодинокими ліхтариками – усе додало імпрезі диводійної атмосфери. Це був справжній катарсис, емоційне оздоровлення, піднесення душі, що відпускала важкі почуття за допомогою мистецтва.

Пролунали відеозвернення й привітальні слова від меценатів проєкту (США), заступника голови НСПУ Миколи Гриценка (м. Київ), очільниці Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. В. Погрібного Ольги Полевіної (м. Кропивницький), молодої американки українського походження Уляни Палюх.

Дніпровська літературознавиця, кандидатка філологічних наук Валентина Галацька назвала збірник «Українська мати і війна» своєрідним містком пам’яті між поколіннями. До глядачів звернулись також митці, науковці, військові, поліціанти, представники ПЦУ. Під час презентації збірника письменники, чиї твори увійшли до збірника, познайомили гостей зі своїми героїнями, анонсували твори, підтримали всіх матусь у залі.

Фотографії: Валерій Кравченко

Біль і надія Кам’янського

У цьому альманасі є частинка і мого серця. Я готувала для збірника огляд діяльності кам’янської громадської організації «Родини загиблих Героїв захисників України».

Цей проєкт дався мені морально важко. Довго не могла навіть розпочати писати (і здавала матеріал одна з останніх). По-перше, через особистий біль, тому що мій зять також зниклий безвісти: від 14 січня 2025 року ми не маємо жодної звістки про нього і донечка теж божеволіє від невідомості.

А, по-друге, мені не давали спокою думки про те, як вибрати ту маму, про яку написати? Адже в нашому місті, в Кам’янському, вже понад 600 жінок, які втратили синів/дочок/чоловіків на війні. Я усвідомлювала, що написати таку кількість оповідань про мам я чисто фізично не зможу, а написати про одну матусю й не написати про інших – для мене це якось не по-людськи було. Ось тоді і прийшло розуміння написати про них усіх – через огляд організації, яка опікується родинами загиблих захисників.

Я щиро вдячна голові осередку Олександру Олексійовичу Самойловичу, який узяв на себе тягар (у високому смислі слова) розділити біль цих сімей. І він, повірте, кожною своєю клітиною відчуває цей біль, бо й сам є не тільки керівником організації, а й татом, який втратив сина на російсько-українській війні. Матусеньки загиблих Героїв Кам’янського знайшли час і можливість приїхати на презентацію збірника, і це було так сильно, що не вистачало слів і повітря.

Пам’ятаю, як уперше приїхала до осередку взяти інтерв’ю. Це було 20.08.2025 року. З того часу минуло кілька місяців, а я й досі під враженням від почутого тоді. Ми й поплакали під час інтерв’ю, і посміялись, і почаювали. Відтоді час від часу обіймаю цих людей своїми молитвами. Майбутнє України виборюється страшною ціною. Доземний уклін татам і мамам, які гідно виховали синів і дочок. Пам’ять про наших загиблих Воїнів має жити в народі вічно. І такі проєкти, як «Українська мати і війна», якраз і увічнюють цю святу пам’ять.

Подію висвітлили:

• Наше місто: «Війна очима матерів: у Дніпрі презентували новий збірник сучасних історій»
• Телеанал D1: «Українська мати і війна»: 600 матерів Кам’янського, які втратили своїх синів на війні
• Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей: «Українська мати і війна»: слово, що єднає серця
• Телеканал МІС: Історії родин героїв-кам’янчан увійшли до книги «Українська мати і війна»
• Gorod.dp.ua: В Днепре презентовали книгу о судьбе украинских матерей во время войны
• Олена Швець-Васіна: «Мати – це не лише та, що народжує. Це та, що тримає»
• Фідель Сухоніс: Пост подяки

Що ж, многая літа новому збірнику! Друзі, якщо ви відчуваєте, що маєте бажання, аби й вашу історію записали, напишіть мені чи іншим письменникам – така фіксація всього, що відбувається з нами під час війни, є дуже важливою для наступних поколінь!