Споконвічність письменства. Кавусинка #48

Споконвічність письменства. Упевнена, що письменство існувало завжди. Воно таке ж вічне, як і сам Бог. Сьогодні під каву саме про це і думалось.

Споконвічність письменства

Пам’ятаєте? «Споконвіку було Слово» (Івана 1:1а)?

Інакше кажучи, від самого початку було слово (логос) 📢 – ось ця здатність Бога ГОВОРИТИ (в буквальному смислі вимовляти слова), творити словами, впливати словами (сказав – і стало, сказав – і відбулося, сказав – і почало бути).

І далі: «Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Івана 1:1б).

В Бога є дар словотворчості 💬, письменства, будування Всесвіту за допомогою слів, творення небесного і земного, вичавлення середовища з порожнечі, діставання текстів з безодні й темряви, вдмухування в них світла й життя.

Те, як Він творив цей світ 🌎 – послідовність сюжету (день за днем, глава за главою, ділянка за ділянкою); введення нових сюжетних ліній у прогалини цілісної картини буття з динамічним розвитком і майстерними нашаруваннями; шалено красива і пристрастна кульмінація з народженням перших людей і атмосферна, наче японське хоку, розв’язка з відпочинком і спогляданням створеного… 🌈

Продуманість кожної деталі. Багатозвуччя, в якому чутно кожний звук. Надприродний асонанс. досконалість. Неперевершеність. Таїнство, коли «слово стається тілом» (уже чимось видимим). 💎

Письменство дається людині згори. І кожний письменник із кожним своїм твором відшукує ці потаємні сюжетні шляхи, щоби пройти їх від першої літери до останньої крапки. Наші думки й ідеї ширяють у звивинах мозку, немов Дух Божий над водами перед створенням світу: ще немає світу (твору), але вже є Дух Божий (письменницький поштовх), який вириває з мороку те, що потрібно висвітлити, і надає словам силу втілитись у щось матеріальне, вимірне, відчутне. 📚