Спогади на Водохреща

Цьогоріч на Водохреща лютували скажені морози. Стовпчик термометра не підіймався вище -20. Серед потоку фоточок з ополонок трапився один допис, де чоловік, що нещодавно повернувся з війни, згадував тогорічний січневий колотун на фронті. Врізався той пост у пам’ять… Як же наші хлопці намерзлися там… На роки вперед… Так і народився вірш.

Спогади на Водохреща

 

З нічної йде. Вкрай стомлений, знеможений…

Замерзла річка. Водохреща. Люди

В січневій ополонці замороженій

Собі шукають зцілення й спокути…

 

Зіщулився від спогадів, примружився…

Бач, тіло холоднечу пам’ятає…

Всі пальці від морозу ледь ворушаться

Й дубняк собачий до кісток проймає…

 

В буржуйки пхали дрова із солярою,

Буран стогнав в дірявому наметі…

І сходив сон морозною примарою,

І руки клякнули на кулеметі…

 

За ніч вмерзали в рідну землю берци,

Ставали крижаними каримати…

Але вони раділи, що… примерзли,

Їх від землі тепер не відірвати…

 

Смалили в комір – наче так тепліше…

Відігрівали тілом телефони…

Підводив дизель, що ставав густіше,

Та то були не сильні перепони…

 

Дививсь на ті занурення у воду,

На рушники на плечах і тремтів…

Він кутався у прапор як у ковдру,

А він, рідненький, краще ковдри грів…

 

Намерзся на роки вперед, виходить…

Він ще полюбить ті морози люті,

Коли війна закінчиться на Сході…

А ви пірнайте на здоров’я, люди!

© Ірина Іваськів 19.01.2021