Першозимник

8 років і 666 день повномасштабного вторгнення. Хтось написав у коментарях про те, що має найбільший страх так і не побачити Україну в мирі, розвитку і добробуті. Теж про це думаю. Стільки всього відбувається щодня, на що несила вже реагувати. І лише занадто висока ціна, яку платять найкращі, не дає зневіритися. У молитвах за світле майбутнє України й народився цей вірш «Першозимник».

Окраєць місяця пливе в проваллі хмар.

І вечір тихий п’є свічкові сльози.

Так пахкотить Карпатами узвар,

Випарюючи в небо краплі прози.

Йде першозимник поміж вирв яружних

І присипає рани ті снігами.

Не бійся, грудню, дум моїх сутужних,

Що грудками взялись попід ногами.

Ой, вітрику, неси за виднокола

Тривогу, що до нутрощів проймає.

Мовчать ікони. А під ними гола

Скоцюрблена душа тепла шукає.

Найдовші ночі, найтемніші ранки.

Конання року, зародок зимовий.

Ось-ось зима вкладе до колисанки

Рожденний рік новий і невідомий.

У таємниче передноворіччя

За Україну слізно помолюсь,

Аби ще за мойого поцейбіччя

Побачити, як мир зійде на Русь.

Вона вплете у коси посивілі

Хустинки чорні стомлено-журливо…

А лебеді не всі, відомо, білі.

А чорний лебедин – то теж красиво…

Гойдає грудень люлечку надії

І заспів свій здіймає вище хмар…

Знеболюють печаль різдвяні мрії…

І пахкотить Карпатами узвар…

Помагайбі, друзі! За Сковородою, доля розумних веде, а дурнів волочить… Страшно від кількості тих, що волочаться, бо кількість така потребує простору для волочіння. Ох, доленько, не могла б ти волочити їх десь за межами України? Виволочи їх усіх із землі нашої страждальної якнайшвидше. Віримо Богу і ЗСУ! Немає більше кому вірити! Тримаймося, рідні! Слава Україні!

Сподобалась публікація? Поділіться нею!