Мистецька спільнота «Віварт»: до 20-річчя заснування

Третього липня 2025 року у гостинному творчому просторі улюбленої «бібліотеки на Шевченка» (м. Кам’янське) відбулось урочисте святкування 20-річного ювілею мистецької спільноти «Віварт». Вагома й знакова, але при цьому й по-сімейному затишна подія зібрала митців: письменників і поетів, літературних критиків і декламаторів, журналістів і репортерів, бібліотекарів і краєзнавців, громадських діячів і представників міської влади. Для учасників вівартівської спільноти з інших міст велася пряма трансляція заходу в ZOOM. Цю подію висвітлили багато видань. У цьому дописі зафіксую і свій…

Дотик до «Віварту»

З проектом «Віварт» я познайомилася не так давно – у 2022 році. Тоді, на тлі жахливого вторгнення росії, у нашому місті відбувався черговий шеститижневий письменницький інтенсив «Віварту», де українські письменники (і досвідчені майстри, і ті, хто взявся за перо вперше) могли попрактикувати нові жанри, стилі, прийоми, а також створити за цей час нові твори.

Письменницькі марафони

Я люблю письменницькі марафони, тому що вони дисциплінують тебе, допомагають рухатися до мети в рази швидше. Завдяки тому інтенсиву в мене й народилось оповідання…

«Письменницькі кавусинки»

Ось такі невеличкі щирі дописи – думки під ранкову каву – я писала давно. Сама для себе я називаю ці дописи «письменницькими кавусинками»: от поки п’єш каву, встигаєш подумати про щось надважливе у письменстві. І тут, на інтенсиві, я консультувалася зі своїм куратором (а це була Марія Дружко), у який спосіб можна було б з’єднати ці окремі дописи в один твір, і одне цілісне текстове полотно. І Марія, в якої творчі ідеї бризкають як фонтан, окроплюючи все довкола, зі своїм коронним оптимізмом сказала раптом: «Тю, так оживи свою чашку кави!».

Чашка з… характером

Ось так у моєї чашки кави з’явилось ім’я, характер, емоції. Моя філіжанка стала колежанкою для головного персонажа – письменника Василя, який час від часу подумки розмовляв зі своєю улюбленою чашкою. Це оповідання народилось у незвичному для мене стилі, де неживий предмет став одним із головних персонажів твору.

Альманах «Віварт 2022»

Тоді, на інтенсиві, оповідання «Письменницькі кавусинки» увійшло до колективного альманаху «Віварт 2022», але в урізаному вигляді, бо діяли строгі обмеження щодо обсягу текстів. Пам’ятаю, як Марія журилася через це, бо не хотіла вирізати з оповідання жодного абзацу. Вона сказала тоді: «Іро, зараз друкуємо це оповідання в урізаному вигляді, але за будь-якої найближчої нагоди опублікуй його в повному обсязі». Що я і зробила в книзі «Євдокія».

З ювілеєм, Віварте!

Цей досвід з «Вівартом» став особисто для мене маркером глибини цього проєкту, його творчого розмаїття, уваги до кожного учасника (юного чи зрілого, початківця чи письменника з досвідом, активного чи сором’язливого) і його письменницьких уподобань (ці уподобання не відкидали, нав’язуючи своє, а будували щось нове й цікаве на їх основі). Я бажаю проєкту «Віварт» і надалі виховувати письменників (так, письменників теж потрібно виховувати), відкривати нові імена, вчити дотичних до письменства людей цікаво висловлювати свої думки, розширювати горизонти української літератури. Многая літа!