Кладовище не виданих книг. Де зібратися з думками?

Почула якось від української письменниці Оксани Забужко: Кожен письменник – це кладовище не виданих книг. Врізалося це «могильне» визначення в серце… І закрутилися в гарячці письменницької уяви хрести, свічки, сльози… І наштовхнуло на письменницькі думки.

Де знаходиться те кладовище не виданих книг

Я завжди уявляла письменника в «олдскул» – ось в тому звичному «словниковому значенні слова» з притаманною письменству щоденністю.

Ось він презентує свою нову книгу в читацькому клубі, роздає автографи, спілкується і фотографується з шанувальниками його творчості.

Ось він їде в книжкове турне, зачитує на книжковому фестивалі уривок з майбутнього роману, бере участь у книжковому ярмарку або бук-форумі.

Але сьогоднішній письменник трохи розгублений. Його неначе позбавили звичного середовища, в якому він черпав своє натхнення та ідеї для нових книг.

Так, він виходить на зв’язок зі своїми читачами в якомусь Зумі, але все його єство противиться цьому – він не хоче розмовляти з аватарками.

Він потребує живих людей, які знаходяться поруч – на відстані чемного напівуклону, дружнього рукостискання, сердечних обіймів.

Ви помітили, що сьогодні, незважаючи ні на що, люди стали більше читати. Але залишається незадоволеною потреба з кимось наживо обговорити прочитане.

І письменник знічується як особистість. Порожніє простір навколо нього. Віддаляється щасливий письменницький галас. Стає тихо – як на покинутому кладовищі.

Так, там немає нашої улюбленої публіки. Але там… можна зібратися з думками. І вловити ледь чутний письменницький поклик, який не помічали на кипучих письменницьких тусовках.

Дорогі письменники, не впадайте у відчай! Якщо вже і завела реальність на кладовище, насолодіться його тишею. А ідеї для нових книг… Ось же вони – на табличках з іменами. Мільйони нерозказаних історій… Так що беріться за роботу. Щоб було чим поділитися… на зустрічі з читачами.

Сподобалась публікація? Поділіться нею!