Хитає тіні забутих предків

Давно знаю, що життя несправедливе. Є час, коли накриває хвилею сумнівів. Коли очманіваєш від постійного сюру навколо. І хочеться заклякнути в позі лотоса. Згрібаєш себе докупи, підкручуєш гвинтики, що розхитались, і йдеш змінювати світ – а що як вийде? «Хитає тіні забутих предків» – вірш-стан, гарячка думок, що випросилися на папір.

Хитає тіні
Забутих предків.
То що за люди?
Чому забуті?
Життя в сангіні.
Йдуть повз маєтки,
Йдуть повз облуди
В протези взуті.

Богам – хороми.
Народу – цвинтар.
Там є, нарешті,
Два власних метри.
В землі розломи,
В повітрі випар,
А в серці – решти
Жаги не вмерти.

Немає дому.
Стіни́ немає.
Але ж одної –
Три інших є.
Звело в судому,
Не відпускає.
Води б живої.
Та хто наллє?

Малюють люди
Богів новеньких:
Червоних, білих,
Зелених теж.
Куди приблуди
Ведуть сліпеньких?
З яких згорілих
Стрибнемо веж?

Як сяють стрази.
Чи білий фосфор?
Злидар жебрачить.
Скрипить протез.
Чекаю фрази…
Де той філософ,
Що протлумачить,
Що путін щез?
© Ірина Іваськів 24.01.2025

Додам краплинку оптимізму – вірш «А летіти над».

Якщо вам цікаві й прозові замальовки про життя, читайте дописи-роздуми «Письменницькі кавусинки». В них думки під ранкову каву. Поки п’єш, встигаєш подумати про щось надважливе у письменництві. Я називаю ці думки «кавусинками». Невеличкі, але щирі дописи – справжнісіньке мотиваційне горнятко для творчих особистостей.