Деревові долі

Осінні думки – щось внутрішнє, болюче, зпустошене. Дивний стан, коли наче чуєш, як дерева розповідають тобі своє пережите. Свою самоту і приреченість. І ти розумієш їх. Бо і сам у такому стані. Стані осінньої понурості і пригніченості. Деревові долі… Восени кожне дерево плаче по-своєму, помічали? Дуже люблю, як червоніють сумахи й дикий виноград. Справжня експресія почуттів! Якесь осіннє переосмислення і навіть вдячність за прожите. А вам пишеться про осінь?

Деревові долі

Капають із вільх пожовклі сльози.

І каштани оголяють нерви.

Скрикують старі розлогі верби.

І свої в дощах полощуть коси.

Штрикають твердінь тополі голі.

Стомлені. Мов встромлені у хмари.

Вичавлені осінню примари

Танго витанцьовують П’яццоллі.

В магмі захлинаються сумахи,

Майорять криваві їхні свічі.

Потопає осінь в протиріччі,

Дивлячись на світ очима птахи.

Безпорадність струшують дерева.

На землі під кожним – вже озерця.

Кожний лист відірваний від серця.

Вічна драма. В кожного – окрема.

Кавова пара туманить очі.

Ні про що не думати. Мовчати.

Розімкнуть невидимі лещата

Й вилетіти вільною із ночі.

© Ірина Іваськів 21.10.2021