Але до перемоги ще далеко

Люблю Україну. Не тільки тому, що тут народилася і виросла. Для мене вона як мама. І хвилююсь за неї. Не можу не хвилюватися. До щему дороге все, що з нею пов’язане. Повернення наших полонених. І слова одного з них так у пам’ять врізалися, що «до перемоги ще далеко»… Господи, коли ж уже близько буде?

Літак сідає. Серце завмирає…

У купу збились рідні. Дочекались…

Не віриться і досі, але сталось –

І 35 на 35 міняють…

Військовополонені й політв’язні –

Їх 35… Заручники Кремля…

На злітній смузі збудження наразі

І наче чуть, як дихає земля…

Виходять з літака… Спокійні, гідні…

І раптом уповільнились хвилини –

Крізь схлипування мам до болю рідні

Слова несуться «Слава Україні!»…

Не втриматись на місці… Всі побігли,

Щоб найдорожчих в світі обійняти…

Трансляції всі зірвано… Та встигли

Обійми ті міцні зафільмувати…

Пекельні місяці, а в когось роки…

Лефортово позаду… Сни-лелеки…

Із літака додому перші кроки…

«Але до перемоги ще далеко»…

P.S.: Господи, нехай уже буде близько до нашої омріяної Перемоги! І Перемогу нашу я бачу такою красивою. Художнє прочитання твору Ірини Іваськів «Вона буде такою красивою». І наближають нашу Перемогу красиві люди – наші захисники, для яких і написана пісня «Добрий вечір! Ми із України!». Історію написання цієї пісні можна прочитати за цим посиланням.

Сподобалась публікація? Поділіться нею!